Битва під Берестечком — одна із найважливіших сторінок в історії Визвольної боротьби Богдана Хмельницького. У великомасштабній сутичці за Україну, що відбулася у 1651 році, взяли участь війська гетьмана і кримського хана з однієї сторони, та потужна польська армія з іншого боку. На жаль, через ряд причин козаки у Берестецькій битві зазнали поразки.

Однак уже через кілька років вони змогли відновити чисельність армії та з колишнім успіхом продовжити Національно-Визвольну боротьбу.

Історичні передумови



До 1651 року, коли відбулась битва під Берестечком, Хмельницький встиг провести декілька успішних операцій і навернути на свій бік чимало прихильників. Після укладення Зборівського договору він користувався авторитетом серед місцевого населення та викликав чималий острах у поляків.

Битва під Берестечком
Реконструкція битви під Берестечком, фото: ogo.ua

Останні були невдоволені тим, наскільки послаблюється їх вплив на українській території. Зокрема, їх обурення викликав факт активізації православного духовенства, збільшення кількості козацького війська на прилеглих до Речі Посполитої місцевостях.

В той же час Хмельницький під тиском кримського хана був змушений згорнути активні бойові дії проти польської сторони. Це дало можливість Речі Посполитій наростити сили і піти у наступ. Важливим поштовхом для переходу до активних дій стало те, що у квітні 1651 року Папа Римський надіслав тодішньому польському королю меч і прапор, та дав благословення боротись за католицьку віру. Ян ІІ Казимир сприйняв це як знак готувати наступ, та уже влітку того ж року разом із 100-тисячним добре озброєним військом оточив Берестечко. Місто мало важливе стратегічне значення, оскільки знаходилось на межі Галичини і Волині.

Хід битви

Дізнавшись про наступ поляків, гетьман швидко зібрав військо. Цього разу, як і в багатьох попередніх битвах, він ризикнув заручитись підтримкою кримського хана. Безпосередня сутичка обох сторін розпочалась 28 червня. У ній взяло участь 150 000 вояків Речі Посполитої, майже 100 000 армія Богдана Хмельницького та до 30 000 кримських татар. Окрім того, мимовільними спостерігачами та учасниками цього кровопролиття стали волинські селяни, що мешкали у сусідніх селах. Вони сильно постраждали від татарського війська, яке, прямуючи до Берестечка, не нехтувало грабежем та розбоєм.

Загальна схема битви під Берестечком
Загальна схема битви, фото: wikipedia.org

Перший день відзначився невеликими зіткненням на нейтральній території. Проте уже 29 червня розгорнувся більш запеклий бій. Саме цього дня хан Іслам-Гірей виступив на пагорби, які височіли над Берестечком, а польське військо спрямувало свої сили безпосередньо на табір козаків. Однак цей маневр виявився невдалим, бо Хмельницький напав на них з флангу. Як результат — біля 7000 вбитих поляків та кілька десятків захоплених українцями бойових хоругв супротивника.



Поразка у другий день Берестецької битви сильно вразила короля Яна ІІ Казимира. Саме тому він всю наступну ніч не спав, гарячково молився та складав стратегічні плани. 30 червня з самого ранку польське військо було вишикуване за новітньою німецькою манерою. Якщо раніше у центрі розташовувалась піхота, то зараз там стояв сам король. Численні гусари з пишними прапорами розміщувались у різних частинах і створювали ефект набагато більшого війська, ніж було насправді. Спочатку король виступив і закликом скласти зброю та присягнути на вірність польській короні. Але не отримавши згоди, воїни Речі Посполитої починають атаку. Несподівано у ході битви Іслам-Гірей тікає. Достовірно невідомо, чи він вирішив це саме під час бою, чи був напередодні підкуплений поляками. Але його втеча сильно деморалізувала українську сторону. Більш того, в погоню за ним кидається Хмельницький і вже не повертається до табору. За однією з версій, його полонив хан, за іншою — він теж незаплановано втік з поля битви. На користь першої версії говорить те, що гетьман залишив в таборі свої атрибути влади, тобто він не планував втечу. Окрім того, через декілька днів Хмельницький розіслав універсали, в яких просив козаків продовжувати боротьбу.

Дезорієнтована українська армія залишилась ще й без лідера. Вона продовжує боротьбу, але не надто успішно: в руки до поляків потрапляють багато заручників. Найближчими днями по втечі Хмельницького прийнято рішення про обрання нового керівника. Ним став славнозвісний вінницький полковник Іван Богун. Під його керівництвом відбулась остання сутичка між військами на річці Пляшева 10 липня. Саме у ній козацтво потерпіло поразку та не могло більше продовжувати боротьбу. За різними даними польських істориків у цьому бою загинуло до 30 000 козаків, хоча останні археологічні дослідження стверджують, що загиблих було набагато менше. Згідно з іншими підрахунками, українська сторона втратила в битві під Берестечком близько 10 000 людей. Втрати поляків були не суттєво меншими — 8000 загиблих.

Наслідки

Поразка у битві під Берестечком мала чимало негативних наслідків для української сторони, найбільш прикрою з яких стало підписання Білоцерківського договору. Його метою було нібито укладення миру між ворогуючими сторонами, однак при цьому він містив чимало пунктів, які можна розцінити, як суттєву дискримінацію української сторони. Для підтвердження цих слів достатньо привести у приклад кілька положень вказаного документу:

  • реєстр козаків скорочувався до 20 000;
  • гетьманська влада поширювалась лише на територію і населення Київського воєводства;
  • поверталось кріпосне право для селян та козаків;
  • шляхта отримувала назад свої володіння, які були втрачені раніше.

Хорошою новиною стало те, що договір, підписаний у Білій Церкві, так і не був затверджений у Сеймі. При цьому діяв він усього рік, бо уже навесні наступного року Хмельницький разом з новою армією завдав полякам нищівної поразки у битві під Батогом. Таким  чином, хоча битва під Берестечком і стала найбільшою у часи Хмельниччини, поразка у ній не здолала запалу козаків та не зупинила Національно-Визвольної боротьби.

Показати друзям

КОМЕНТАРІ

Введіть ваш коментар
Введіть Ваше ім'я