Могутня і велична держава Київська Русь остаточно припинила своє існування у 1132 році. Нащадки князів були поглинуті жагою влади і на багато століть українські землі оповили міжусобиці, були забуті єдність і сила держави. Вороги тільки і чекали цієї нагоди. Татари, турки, поляки і московити – кожен намагався урвати собі ласий шматок колись непереможної країни.

Йшли роки, одні пани змінювали інших, а народ був змушений пристосовуватись до нових порядків, пригнічень і знущань. Селяни і міщани боролись за свої права і свободи, як могли. Хвиля повстань, що прокотилась наприкінці XVI – початку XVII століть, була потужною і кривавою. Але відсутність єдиного лідера, що об’єднав би всіх під одним прапором, привела до ще більших знущань, нових закріпачень і погіршення життя населення.

Передумови Хмельниччини



Правителі Речі Посполитої, що володіла більшою частиною колишньої Русі, вважали репресії найефективнішим способом взаємин із козаками і селянами. А найбільше населення пригнічувало церковне питання. Католицька шляхта не визнавала православних традицій і обрядів, насильно нав’язувала свою віру і будувала костели. Постійно зростали об’єми панщини і у селян ледь вистачало часу на обробку власних земель та догляд за господою.

Богдан Хмельницький
Портрет Богдана Хмельницького

Усі ці фактори з року в рік створювали підґрунтя для справжньої війни за свободу.

Для польської шляхти було звичною справою захоплення маєтків і хуторів українських вельмож. Скористатись можливістю легкого збагачення вирішив і Даніель Чаплинський. Він вподобав собі хутір Суботів. Ця ідея не принесла нічого хорошого ані чигиринському підстарості, ані його країні.

Власником хутора був Богдан Зіновій Хмельницький, що успадкував його від батька. Повернувшись з турецького полону у 1622 році, він почав розбудовувати і примножувати господу, вів спокійне життя і за хороші взаємини з урядом у 1638 році отримав посаду писаря війська запорозького.

… Смаглявий і приземкуватий Хмель зазвичай був стриманою, непритензійною, чесною і трохи флегматичною людиною. Він міг несподівано вибухнути потоками пристрасті та енергії. В такі миті слова його заворожували, ідеї захоплювали і наводили страх, проте, водночас рішучість діяти здавалась непохитною.

 

Саме ці риси характеру писаря зіграли з Чаплинським злий жарт. За відсутності Хмельницького він здійснив напад на хутір, викрав жінку, з якою мав намір одружитись овдовілий Богдан, і вбив його малолітнього сина.

Розсудливий і справедливий землевласник вирішив владнати все дипломатичним шляхом – писав скарги, звертався до можновладців Речі Посполитої, але ніхто не звертав уваги на безчинство чигиринського підстарости. Саме в цей момент відбулось перетворення міщанина у воїна. До десятків років знущань над українським народом та зневаги прав і свобод населення додались безкарність і несправедливість.

Початок війни

У січні 1648 року разом із невеличким загоном Хмельницький тікає на Запорозьку Січ. Вигнавши польську залогу, він здобуває підтримку та авторитет, що сприяло обранню його гетьманом. Намір підняти повстання знаходить прихильників і на Січі та протягом декількох місяців проводяться підготовчі заходи. Необхідно було зібрати якомога більше козаків, селян і міщан для боротьби, тому було розіслано універсали, що заохочували усі верстви населення на протест. Гетьман був знайомий з військовою справою і добре розумів, що однією з причин поразки у минулих повстаннях стала відсутність кінноти в арсеналі козаків. Щоб усунути цей недолік, Хмельницький вирішує підписати договір із Османською імперією та кримсько-татарським ханом Іслямом ІІІ Ґераєм. Як виявилось, саме вчасно, оскільки відносини османів з Польщею значно погіршились. Згідно підписаного документу, Тугай-бей зі своїм 4 тисячним військом вирушав на підтримку  козакам.

Зустріч Хмельницького з Тугай-беєм
Зустріч Хмельницького з Тугай-беєм

Гетьман сподівався без кровопролиття вирішити болючі питання свого народу. Тому, перед тим, як підняти людей на боротьбу, він знову намагався достукатись до польського уряду. Богдан Хмельницький наполягав на автономії, вимагав вивести польське військо з території України, ліквідувати управління Речі Посполитої та надати козакам право на міжнародні відносини. На ці вимоги ніхто не звернув уваги.

Уряд не вбачав загрози з боку малочисельного козацького загону і вирішив придушити повстання. З цією метою на українські землі було відправлено 30 тисячне військо під проводом коронного гетьмана М.Потоцького та польного гетьмана М.Калиновського. Зосередивши основні сили в Корсуні, польські керманичі відправили шеститисячне авангардне військо в бік Запорозької Січі, а  для підсилення по Дніпру до них вирушив загін реєстрових козаків на байдарках. Ці дві групи мали об’єднатися під Кодаком. Але їх супротивник був розумнішим і хитрішим. Частина козаків Хмельницького разом із татарською кіннотою вирушила назустріч війську Речі Посполитої, а невеличкий загін був направлений на берег Дніпра, щоб переманити реєстрових на бік повстанців. Посланці були дуже переконливими і за допомогою патріотичних закликів поповнились ряди бунтівників.

6 травня 1648 року відбувся пекельний бій під Жовтими Водами. У результаті десятиденної атаки польське військо було вщент розбите і лише кільком воякам вдалось втекти від полону та смерті. Вцілілі жовніри доповіли Миколаю Потоцькому про велику козацько-татарську армію і було прийнято рішення про відступ.

У той самий час в таборі Хмельницького йшло обговорення подальших дій. Для остаточного розгрому військ Речі Посполитої необхідно було застосувати хитрість і заманити іх у пастку. Козак Микита Галаган хотів помститися за кривду своєї родини, тому взявся за виконання цієї задачі. Він навмисне зайшов у полон до переляканих поляків і під тортурами переконав їх обрати шлях у засідку. Так, 26 травня 1648 року під Корсунем поляки увійшли в балку, густо зарослу лісом і чагарником. Зрозумівши, що це зовсім не дорога до порятунку, коронний гетьман вбив полоненого. Більшість офіцерів і жовнірів загинули у бою, решту козаки взяли в полон. Серед захоплених поляків опинились не тільки вельможі, а й командувачі війська польського Миколай Потоцький та Марцін Калиновський.

Панорама Корсунської битви, музей у Корсунь-Шевченківському
Панорама Корсунської битви, музей у Корсунь-Шевченківському

Перші перемоги надихнули українців і налякали поляків. По всій країні, по обидва боки Дніпра утворювались нові полки, які або приєднувались до Богдана Хмельницького, або підіймали власні повстання. Сповнені сил і натхнення, козацько-селянські загони нищили маєтки шляхти і безжально проливали кров. Значна частина польської знаті вирішує полишити свої володіння і відступити на Західні землі з Яремою Вишневецьким. Разом зі своїм військом шляхта винищувала села та здійснювала жорстокі каральні акції проти повсталих українців. Вони вбивали не лише чоловіків, що захищали господи, а й жінок, дітей та літніх людей.




На їх нещастя, про це довідався один з найкращих козацьких полковників Максим Кривоніс. У червні 1648 року він сформував цілу армію з повсталих козацьких і селянських загонів та захоплював одне за одним міста і фортеці. Взявши під контроль Полинне і Бар, не аби як сколихнув суспільство Речі Поспотитої, адже це означало, що під контролем Кривоноса опинились значна частина Волині і все Поділля. Поляки були змушені відступити до Збаража.

Водночас з подіями на Західних землях, гетьман Хмельницький осів у Білій Церкві і зосередився на формуванні дисциплінованої армії. Наприкінці літа 1648 року загони повстанців перетворились на непереможну силу, яка досягала 100 тисяч воїнів.

Річ Посполита також не марнувала часу і перегрупувала власні сили, щоб у вересні того ж року зустрітись з військами гетьмана. Але і цього разу їх не спіткала вдача. Битва під Пилявцями на Поділлі була швидкою і ганебною. Не витримавши натиску, 14 вересня польські війська почали відступ, який незабаром переріс у безладну панічну втечу. Після цих подій Україна фактично здобула незалежність, а поляки отримали глузливе прізвисько «пилявчики».

Перейшовши наприкінці осені на західноукраїнські землі, війська Хмельницького взяли в облогу Львів. Бажання зберегти прекрасне місто змусило гетьмана переміститись до Замостя, у фортеці якого ховались залишки військ Вишневецького. Проте, наближення зими, виснаження вояків чумою та об’єктивна оцінка власних сил змусили полководця повернутись до Наддніпрянщини. 2 січня 1649 року Богдан Хмельницький урочисто увійшов до Києва через Золоті Ворота і народ вітав «Мойсея, спасителя, збавителя народу руського з неволі лядської … пресвітлого володаря княжої Русі».

Картина “В’їзд Богдана Хмельницького до Києва 1649 року” Миколи Івасюка
Картина “В’їзд Богдана Хмельницького до Києва 1649 року” Миколи Івасюка

У квітні 1649 року польські війська на чолі з королем Яном ІІ Казимиром пішли у наступ. Передовий загін під проводом Яреми Вишневецького вирушив із Галичини. Та вже у липні 80 тисячне військо Хмельницького обложило поляків у фортеці Збараж. Почувши про це неподобство, король вирушає на допомогу і потрапляє у підготовлену засідку. На річці Стрип коронне військо несподівано атакували і нажахані шляхтичі були змушені ховались у возах. На допомогу прийшли німецькі найманці, які змогли зупинити наступ козацько-татарських загонів. Розуміючи, що вдача не на стороні поляків, Ян Казимир вдається до підкупу кримського хана Ґерая.

Зборівський договір

Богдан Хмельницький був змушений піти на поступки, оскільки не мав змоги вести війну на два фронти. Результатом татарської зради стало підписання Зборівського миру, згідно якого:

  • кількість реєстрових козаків не мала перевищувати 40 тисяч;
  • самоврядність України обмежувалась Київським, Чернігівським та Брацлавським воєводствами;
  • усі урядові посади на території Гетьманщини мали право обіймати лише православні шляхтичі;
  • на контрольованій козаками землі не мали права перебувати польські війська;
  • київський митрополит мав увійти до сенату Речі Посполитої;
  • усім учасникам повстання дарувалась амністія, проте селяни мали повернутись у кріпацтво, а польська шляхта до своїх володінь.
Конституція Варшавського сейму від 22 листопада 1649 р., на якому було ратифіковано Зборівський мирний договір
Конституція Варшавського сейму від 22 листопада 1649 р., на якому було ратифіковано Зборівський мирний договір, фото: archives.gov.ua

На думку польського уряду, умови угоди були надто щедрими, тому виконувати їх вони не збирались.

Протягом наступних двох років обидві сторони вели дипломатичні бої. Польський уряд попереджав Московію про козаків і намагався перетягнути на свою сторону господаря Молдови. У свою чергу Хмельницький укріплював зв’язки з кримськими татарами та планував одружити сина Тимоша з дочкою молдавського господаря Розаною.

Офіційним приводом для нової війни було обрано не допуск деякими селянами землевласників до своїх маєтків та прохання козаків засвідчити Зборівський мирний договір підписами польських сенаторів.

Другий етап протистояння

На початку літа 1651 року 150-тисячне польське військо розташувалось на межі Галичини і Волині у місті Берестечко. Дізнавшись про це, гетьман Хмельницький вирушає у похід. До 100 тисячного козацького війська приєднались 30 тисяч татарської кінноти та загони малоозброєних селян. Українські війська були змушені зупинитись біля боліт, що значно зменшувало їх маневреність. 28 червня 1651 року армії супротивників простягались на 7-8 км і розпочались бої, що йшли з перемінним успіхом для обох сторін. Козацькі загони, обороняючи правий фланг і центр, вступали в сутички з німецькою піхотою, а польська артилерія гатила по татарській кінноті. Вражені силами польської армії та налякані, татари знову зрадили всім домовленостям із Богданом Хмельницьким. Втеча хана Ґерая з військом сильно вдарила по оборонній здатності козацької армії, тому гетьман вирушив навздогін. Намір змусити бусурманів виконати обіцяне провалився, а на додачу Богдан Хмельницький був захоплений татарами в полон.

Дізнавшись про відсутність гетьмана, поляки почали відтісняти повстанців до болота, а козаки на чолі з обраним наказним гетьманом Іваном Богуном не мали наміру здаватись. Поширивши чутку про повернення Хмельницького з кримсько-татарським військом, Богун намагається виграти час, щоб визволити козацькі загони із скрутного становища. Та, на жаль, поляки вночі обійшли з тилу, заблокувавши відступ, і лишився єдиний шлях до порятунку – через болота. Зробивши переправу з бочок, сідел, возів та одягу, частина козаків вийшла з оточення, зазнавши величезних втрат. Цим вояки мають завдячувати загону з 300 козаків, що на невеличкому острові між річками Стир та Пляшева прикривали їх відступ. Жоден з них не склав зброї за помилування і жоден не вижив в тому бою.

Битва під Берестечком
Битва під Берестечком, картина А.Орльонова

До рук поляків потрапили печатка Війська Запорозького, меч, дарований гетьману константинопольським патріархом, бойові прапори та скарбниця, що була призначена татарам. Проте, булава, символ влади гетьмана, їм не дісталась. За однією з версій, козаки навмисне втопили її в болоті під час відступу.

Білоцерківський договір

Величезні втрати з обох сторін змусили українців і поляків сісти за стіл переговорів. Результатом цих перемовин стало підписання 28 вересня 1651 року Білоцерківського мирного договору, згідно з яким:

  • кількість реєстрового козацького війська скорочувалась до 20 тисяч;
  • влада гетьмана обмежувалась Київським воєводством;
  • шляхтичам Речі Посполитої повертались маєтки у Чернігівському і Брацлавському воєводствах;
  • гетьман втрачав право на міжнародні відносини і мав розірвати всі домовленості з Кримським ханством.

Ці ганебні умови були просто неприйнятними як для українського народу, так і для Хмельницького особисто. Тому, у квітні 1652 року у Чигирині козацькі старшини зібрались на таємну раду і одноголосно було прийнято рішення про відновлення бойових дій разом з наново зібраною армією. Ввівши поляків в оману, нібито до Молдавії йде весільна процесія сватати Розану з Тимошем, козацьке військо за підтримки татар у травні 1652 року напало на табір Речі Посполитої. Після кількагодинного запеклого бою під горою Батіг на Поділлі, польське військо було розбите. Воєначальники намагались врятувати життя втечею, але одержимі помстою за Берестечко козаки вбили всіх полонених. Серед страчених був польський воєначальник Марцін Калиновський із сином та Марек Собеський.

Меморіал на місці Битви під Батогом
Меморіал на місці Битви під Батогом, фото: wikipedia.org

Переяславська угода

Гетьман розумів, що для закріплення бойових успіхів на політичній арені необхідно заручитись підтримкою сильного союзника. У Молдавії навесні 1653 року відбулось повстання проти діючого правителя Лупула і козаків. Остаточно відмовитись від молдавської орієнтації Хмельницького змусила смерть сина Тимоша у вересні цього ж року. Чергова зрада кримського хана, під час битви з польським військом під Жванцем восени 1653 року, поставила крапку у козацько-татарських відносинах. І саме в цей момент дали свої результати багаторічні перемовини з Московією. Цар Олексій, побоюючись союзу гетьмана з Туреччиною або Швецією, вирішив заручитись козацькою підтримкою у війнах з Річчю Посполитою. Так, 8 січня 1654 року була укладена Переяславська угода, за якою Україна переходила під протекторат Московії зі збереженням усіх автономних прав.

Повна стаття:Переяславська рада

Через два з половиною роки успішних походів і завоювань відносини між гетьманом і царем суттєво погіршились. Постійно невирішені питання про владу над завойованими землями Білорусі підігрівали напругу. На західноукраїнських землях підтримка союзника взагалі була мало відчутною. На Поділлі замки й містечка відчайдушно відбивались від поляків власними силами.

Антипольська коаліція

Розчарування у Московії змушує Хмельницького шукати нової підтримки в українсько-польській війні. Довелось вступити в значно ширшу коаліцію із Швецією, Семигородом, Бранденбурґом і частково Молдовою та Волощиною. Метою цього об’єднання було захоплення та поділ земель Речі Посполитої. Українське 20 тисячне військо разом з 30 тисячами угорців у січні 1657 року напало на польські землі. В результаті перших атак були захоплені Галичина та стратегічно важливі території з центрами в Кракові і Варшаві. Але подальші події розгортались у менш позитивному руслі. Заручившись підтримкою Криму, Московського царя та європейської Габсбурзької імперії, армія Речі Посполитої змусила козацько-угорські війська відступити. Спроби  українського полководця Антіна Ждановича втримати позиції були марними.

Безперервна боротьба із ворогами України виснажили гетьмана, а невдалі союзи призвели до остаточного розчарування. При підготовці нового походу 6 серпня 1657 року Богдан Хмельницький помер. Фактично в цей момент закінчилась українсько-польська війна.

Національно-визвольна війна допомогла згадати про велич і могутність України. Не дивлячись на величезні втрати, український народ одержав серію блискучих військових тріумфів та усвідомив власну силу і звитягу. Каменем спотикання стала довіра до союзників, що були корисливими і зрадливими. Тому, слід пам’ятати уроки історії і намагатись не повторювати власних помилок.

Показати друзям

КОМЕНТАРІ

Введіть ваш коментар
Введіть Ваше ім'я