Олеський замок – могутній одинак, що височіє на пагорбах Львівщини. Він став свідком багатьох подій, які за шість століть промайнули та лишили в історії свій слід.
Історики припускають, що найстарший замок Галичини, Олеський, побудував один з синів галицько-волинського князя Юрія Львовича, Андрій або Лев, у ХІІІ столітті. Розташований на високому пагорбі, оточеному болотистою місцевістю, замок здобув славу могутньої та неприступної фортеці. Ця особливість та вдале розташування на кордоні між Польщею і Литвою спровокували постійні бої між поляками, українцями та литовцями за володіння ним.
Історія
У ХІV столітті, наче тенісний м’ячик, фортеця була під владою то Польщі, то Литви.
Литовський князь Любарт, який володів замком в той час, не зміг його втримати і фортеця перейшла до рук польського короля Казимира ІІІ, ставши окрасою володінь магната Олександра Коріатовича. Проте Любарт не здавався і у 1370 році знову захопив Олеський замок. І знову ненадовго. Через сім років угорсько-польський король Людовік І долучає Олесько до своїх володінь. Настирності Любарту було не займати, тому у 1382 році він повертає собі фортецю. Невідомо скільки б ще часу тривала ця гра, закінчитись її змусила Кревська унія, яка в 1385 році об’єднала польські і литовські землі. Шлюб литовського князя Ягайла з польською королевою Ядвігою поклав край ворожнечі.
На українських землях король лишив намісником свого брата князя Свидригайла. Через деякий час між братами виникла суперечка і українські бояри, які вороже ставилися до Польщі, підтримали князя. Майже рік тривали сутички, не зупинили їх навіть примирення між Ягайлом і Свидригайлом. Олеський замок знову захопили королівські війська і передали його у вічне володіння Янові з Сєнна, нащадки якого будуть називати себе Олеськими.
ХV століття стає темною сторінкою в історії Олеського замку. Татарська орда, проходячи українськими землями, громить і грабує все на своєму шляху. Ці набіги змушують жителів з усієї околиці ховатися за стінами фортеці та оборонятись від нападників. Але стіни замку не встояли, і після відходу орди селяни змушені були відбудовувати його.
Наприкінці ХV століття життя в навколо Олеського замку починає налагоджуватись. Припинились татарські набіги і почали оживати торгові шляхи та розвиватись ремесло. Фортецю було укріплено додатковими захисними валами, а у 1605 році вона, разом із частиною сіл, стає власністю магната Івана Даниловича.
Із приходом Даниловича закінчується оборонна епоха замку. Твердиня стає сучасною резиденцією магнатів з елементами італійського Відродження.
Іван Данилович був дуже розумною та високоосвіченою людиною. Двічі одружений, він мав двох дочок,яких одружив з розрахунком на збагачення та укріплення свого становища, та двох синів. Один з них загинув ще дитиною, а другий, повернувшись з навчання з-за кордону, де готувався стати повноправним спадкоємцем, втік на Україну та був убитий татарами. Тому замок, як придане однієї з дочок, переходить у власність Конецпольських.
В часи визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького козаки звільняють замок від польських магнатів, які були змушені тікати. Проте Конецьпольський, який звик ні в чому себе не обмежувати, невдовзі повертається у Олеський замок та своїм марнотратством призводить до розподілу всього майна між кредиторами.
Врятував маєток онук Івана Даниловича, польський король, який в ньому народився. Звали його Ян ІІІ Собеський. Повернувши всі борги, він будує додаткові приміщення, відновлює парк та перетворює Олеський замок на королівську резиденцію.
У 1716 році власником маєтку стає син короля – Якуб, який через деякий час продає його Станіславу Жевуському. За часів сина Жевуського, Северина, замок перетворився у розкішний палац ХVІІІ століття, був щедро оздоблений та вражав своєю красою. Проте після смерті власника, для замку починаються часи занепаду. Брат Северина Вацлав перевіз всі коштовні речі до Підгорецького замку та у 1796 році продав його Олександру Зелінському.
З середини ХІХ століття Олеський замок поступово перетворюється на руїни. Значного пошкодження завдали пожежі, проте найбільшої шкоди спричинив землетрус 1838 року. Внаслідок руйнації знайшли коштовності, замуровані в одній із кімнат. З того часу в пошуках скарбів в замку було розібрано чимало стін із розписами, розбито каміни та понівечено підлогу.
У 1882 році за зібрані львів’янами кошти було викуплено замок та передано у державну власність. За різних часів тут була жіноча школа сільського господарства, табір польських військовополонених та склад боєприпасів.
Після удару блискавки у 1951 році Олеський замок згорів дотла і лише у 1975 році зусиллями сподвижника Бориса Возницького його було повністю відбудовано.
Нині Олеський замок являє собою державний музей-заповідник Х-ХVІІІ століття та є відділом Львівської картинної галереї, що дозволяє відтворити неповторну атмосферу минулих років.
Легенди Олеського замку
Який же замок не має історій оповитих таємницями чи загадками? Олеський не є виключенням. Через віки до наших днів дійшли три оповіді,які захоплюють місцевих жителів і туристів,а іноді змушують озиратись у стінах фортеці.
Привид Яна Каспера – першим увійшов в містичну історію замку. Як свідчать літописи Каспер був монахом і під час одного богослужіння стрибнув у колодязь. Кажуть його дух і донині блукає коридорами, шукаючи спокою.
Також існує романтична легенда. У Івана Даниловича була дочка казкової вроди, звали її Марціана і у неї був закоханий молодий, але не достатньо багатий шляхтич. Данилович марив одруженням дочки із заможним кавалером, але вона полюбила Адама Жолкевського, який не відповідав фінансовим критеріям батька. Довго не наважувався магнат дати точну відповідь на щочастіші запитання Жолкевського, постійно ухилявся та давав неоднозначні обіцянки. Та одного разу Адам прямо запитав Даниловича чи віддасть той свою дочку йому в дружини і він відповів жорстоким «ні». Тоді хлопець вихопив зброю і застрелився у всіх на очах. Розбите горем серце Марціани не витримало втрати коханого. З тих пір душі закоханих блукають у замку і шукають однин одного та вихід із цієї пастки.
Найбільш популярною є оповідь про народження великого польського короля Яна ІІІ Собєського. Згідно з літописами, в день його народження погода лютувала та ще й на додачу татарська орда атакувала замок. І от, коли немовля з’явилось на світ, його поклали на мармуровий стіл, який в той самий момент розколовся від сильного удару грому. Це було розцінено як ознаку народження великої людини, що і справдилося згодом.
