Історія нашої держави багата видатними особистостями. Кожна епоха мала лідера, який вів за собою український народ, примножував володіння, культурно збагачував країну. Але не всі дії минулих керманичів схвалюють історики і сучасники. Однією з найбільш суперечливих постатей став гетьман Богдан Хмельницький та укладений ним договір з Московським царем.



На середину XVII століття припадає розпал Національно-визвольної війни. Нова хвиля протистояння Гетьманщини і Речі Посполитої приносила все більше жертв і унеможливлювала досягення миру. Богдан Хмельницький протягом багатьох років повстання усвідомлював необхідність захисту сильного союзника. Він розглядав декілька варіантів, вів переговори та аналізував минулі помилки. Але одноосібно прийняти таке важливе рішення гетьман не міг. Для цього існувала певна процедура обговорення з козацькою старшиною та міщанами. Так, у січні 1654 року в місті Переяславі відбулась старшинська, а згодом і генеральна військова рада. Звертаючись до козацької старшини, гетьман сказав:

Тому зібрали ми сьогодні раду явну всьому народові, щоб ви з нами обрали собі володаря з чотирьох, кого ви хочете. Перший є турецький цар, який багато разів через своїх послів закликав нас під своє володіння; другий – кримський хан; третій – польський король, який, якщо самі захочемо, і тепер ще нас до давньої ласки може прийняти; четвертий є православний Московський цар і великий князь Олексій Михайлович, самодержатель усієї Русі східної – тут котрого хочете, вибирайте.

 

Звісно, з цієї промови зрозуміло на чий бік схиляв Хмельницький свій народ, і що головним аргументом було віросповідання можливого покровителя. Воєначальники вирішили прийняти пропозицію про протекторат та військовий союз із східним сусідом, адже підтримка з боку сильнішою держави була звичайною практикою в ті часи. Яскравим прикладом таких відносин були Туреччина і Кримське ханство. Незважаючи на силу османів, татари були незалежною державою із власним самоврядуванням. Отже, козаки не вбачали загрози в цій угоді.  Проте, неявка царя на переговори стала неприємною несподіванкою. Замість себе Олексій відправив посла Василя Бутурліна, який переказав, що цар не присягає своїм підданим, але ставитиметься до українців краще ніж польський король.

Таке відношення обурило українських старшин і духовенство, тому вони відмовились присягати московському царю. На додачу, вони знали про безправ’я московитів і дику традицію, що панувала в тих землях ще в XV-XVII ст.: батько мав законне право продати своїх дітей у рабство. Натомість, український народ звик до свободи, і навіть у найтяжчі часи кріпатство зачепило меншу частину населення.

Кошовий отаман Іван Сірко, Уманський, Брацлавський, Полтавський та Кропивницький полки, а також низка українських міст відмовились притягати Московії. Козацький полковник Іван Богун попереджав:

У Московщині панує найогидніше рабство. Там немає і бути не може нічого власного, бо все є власністю царя. Московські бояри титулують себе «рабами царськими». Увесь народ московський є рабом. У Московії продають людей на базарі, як у нас худобу. Приєднатися до такого народу – це гірше, як скочити живим у вогонь.

 

Таким чином, в Переяславі була проведена лише рада і одностороння присяга Богдана Хмельницького, якому терміново була потрібна військова допомога . І лише у березні 1654 року була укладена угода, що увійшла в історію як Березневі статті. На жаль, текст угоди та зміст Переяславської ради не збереглися. В московських архівах є лише переведені копії. Саме переведені, оскільки гетьманська старшина і царські посли не розуміли мови одне одного і потребували допомоги перекладача. Згідно Березневих статей :

  • Московія брала Військо Запорозьке під протекторат і зобов’язувалась розпочати війну з Річчю Посполитою навесні 1654 року.
  • Українська держава залишалась самостійною, але мала сплачувати частину податків у царську скарбницю.
  • Повністю зберігався власний устрій, адміністрація, закони та військо.
  • Українська церква, яка на багато років старша, не залежала від московської.
  • Зберігались всі права та привілеї козаків.
  • Гетьманщина зберігала право на міжнародні відносини, але зобов’язувалась не вести переговори з Туреччиною і Польщею.



Козаки вважали Переяславську угоду контрактом, що накладає обов’язки на обидві сторони, тому пообіцяли Московії свою відданість та військову службу. У свою чергу цар сприймав козаків як нових підданих, і після надання певних прав та привілеїв вважав себе вільним від усіляких зобов’язань. Керуючись династичними категоріями, царський двір перебирав під свій контроль Київ, Переяслав та Чернігів. Маленький нюанс про приналежність Олексія до династії Романових, а не Рюриковичів, загубився в численних переговорах.

Укладений військовий альянс був достатньо вигідним. Гетьманщина не мала встановленого кордону на Заході і мала право на захоплення земель у свою власність, а козацькі загони допомагали Московії у поверненні Смоленська та в походах у Білорусь. Кампанії на землях Речі Посполитої та Литви принесли успіх. Польсько-литовський контрнаступ восени 1655 року провалився і московські війська увійшли до Вільна, а козаки взяли в облогу Львів.

Розкол в україно-московських відносинах стався несподівано. Польські землі карколомно стало захоплювати Шведське королівство, а це загрожувало Московії втратою завойованих земель. Тому московські дипломати укладають Віленське перемир’я з Річчю Посполитою, що унеможливило допомогу Гетьманщині у війні з Західним сусідом і порушувало умови підписаних домовленостей. Богдан Хмельницький написав листа царю Олексію, у якому висловив своє обурення цим миром та відсутністю козацької старшини на переговорах.  Гетьман розглядав це як зраду України і почав пошуки нових союзників у боротьбі з Польщею.

Таким чином, у Переяславі в 1654 році мова про возз’єднання чи приєднання України до Московії не йшла. Протекторат був звичною формою політичного співіснування тогочасних країн, що означав захист і військову підтримку, а не володіння землями і народом іншої країни.

Переяславська рада стала важливою і суперечливою частиною спадку Богдана Хмельницького, яка поклала початок довгим відносинам між державами на далеко не рівних умовах.

Показати друзям

КОМЕНТАРІ

Введіть ваш коментар
Введіть Ваше ім'я